Трошки було боляче читати коментарі любителів та батьків, що нещодавно лише знайомі з ситуацією у нашому ФК. На кшталт "Сподіваємось, що потрапить у 10ку" і таке інше.
Чому я постійно сую цей графік – тому що він (разом зі статистикою переходів і медалей) демонструє, що проблема не в спортсменах. Дива не сталося – ця невпинно зростаюча динаміка, без системних змін в федерації чи в міністерстві спорту, не може раптово піти вниз сама собою.
Проблема не в спортсменах. За версією УФФК проблема занепаду це те, що фігуристи погано працюють. Оць що каже Данііль Амірханов (член правління федерації, беззмінний керівник розвитку зимових видів спорту у Міністерстві, та чоловік Марини Амірханової):
— А в чому, на вашу думку, причина такого занепаду? Адже донедавна українська школа фігурного катання славилася своїми добротними вихованцями.
— Відповідь одна: треба більше працювати над удосконаленням виконання складних технічних елементів, стрибків. У деяких нинішніх українських лідерів це виходить не найкращим чином.
Тобто уявляєте, що у них в головах, так? Погано наші фігуристи працюють.
Досі кров кипить, як згадаю, коли Марина Амірханова відправила фігуристку на Чемпіонат Європи саму сказавши "Я не поїду, бо не хочу з тобою позоритися".
Може час припинити цю дитячу фантазію про те, що чемпіонами стають через якісь героїчні страждання та надзусилля, і визнати, що ця лавочка не працює? Знищити внутрішню конкуренцію в країні, інститут тренерства та суддівства і отримати гарантію, що на всі змагання їздять одні й ті самі тренери – чомусь не приносить результатів? Хто б міг подумати!
І боляче за дітей, на яких виливають помиї ці чиновники, тренери, і якісь неадекватні люди на кшталт забаненого в цій гілці юзера, які вважають, що результат на змаганнях залежить лише від старань спортсмена, і ігнорують те, що за цим має стояти працююча система. Я не уявляю, що зараз відчуває Настя Архипова, яку Амірханова натурально покалічила (як і 80% всіх колишніх учнів), і яка вимушена була їхати на ЧС, навіть знаючи, що не зможе показати свій максимум і результати роботи майже всього свого життя. Я не знаю, що мають відчувати Саша з Максимом, які починали кар'єру ще серед цілого сузірря дуетів, за якими могли тягнутися вгору. Що відчуває Іван Шмуратко, який розуміє, що разом з іншими українськими спортсменами вперся в стелю того, що йому може дати ця система і навіть її вже прогнув. Сподіваюсь, вони всі розуміють, що вони роблять набагато більше ніж мусять, і ці результати на ЧС – це просто наступний датапоінт в невпинному тренді вмирання УФФК, ніяк не пов'язаний з їх вміннями чи стараннями. Це не міністерство/федерація має з них питати, це вони мають з неї питати.
Лінії на тому графіку не припинять зростання без фундаментальних змін. Проблема не в спортсменах. Вони у нас неймовірні.
