Але дозволю собі один коментар щодо "великої школи танців". Моя головна претензія завжди до пані Чурілової була в її філософії спорту. Неодноразово вона мені прямим текстом казала "Спорт – це війна. Якщо не знищиш конкурентів ти, то знищать тебе". Перші 10 років, я, звісно, їй вірив, бо в мене не було досвіду зі спортом в інших країнах, але стало зрозуміло, як така хибна філософія призводить до занепаду фігурного катання в Україні.
Фактично цей фокус на знищенні конкурентів, який є у всіх без виключення "старших" тренерів в УФФК – працює. В тому сенсі, що конкурентів вони познищували. Українські танці на льоду – це одна пара Тумановської в Києві, одна пара – Чурилової в Харкові, і одна пара якихось пересічних "вискочок" з Одеси чи ще звідкись, яких швидко ставлять на місце і знищують.
Ось графік кількості танцювальних пар на чемпіонатах України за останні 15 років:
Фінансування спорту в Україні за ці 15 років зросло с 1 млрд. грн до 9 млрд. грн, якщо ви думаєте, що то просто "грошей держава мало витрачає".
Танцювальну пару складно і довго виростити – але відносно швидко розбити. Маніпуляції, натравлювання проти одне одного, ручне суддівство, яке чітко показує кого куди пропустять і кому скільки десятиліть чекати своєї черги на пʼєдестал роблять своє діло. Підхід "знищувати конкурентів" яким так відкрито хизується пані Галина – працює. Вона їздить від України на всі змагання, вона отримує славу великої тренерки по танцям (бо інших не залишилось і нема звідки узятися щоб навіть порівняти), а українські фігуристи прямим текстом кажуть "нам нема за ким тягнутись, ми катаємось з дітьми".
