Чергова безсонна ніч, і я хочу зараз поділитися купою різних думок – просто brain dump про все.
По-перше, сподіваюся що всі ви зараз в безпеці, і скоро всі повернемося до своїх домівок. Сподіваюсь, всі в курсі про наш чат взаємодопомоги, через який ми з другого дня війни допомагали одне одному з евакуацією та іншими питаннями. Обіймаю всіх і кожного, хто просив допомоги та допомагав.
По-друге, щодо майбутнього фігурного катання після війни. Ви знаєте, що я повернувся в Україну щоб створювати нову федерацію і змінювати спортивну систему України. Це складно, тому що Україна застрягла у радянській спортивній моделі. Українці виросли в радянсько-російському нарративі про спорт, читають про спорт російською з російських джерел і вважають, що так усюди. Коли мова йде про "нову федерацію" майже всі думають про війну за право представляти країну в ISU, а не про обʼєднання заради розвитку фігурного катання. Доводиться пояснювати тисячі разів, що спортивна федерація – це не державна лавочка, в якій воюють за контроль бюджету та турпоїздки на ОІ, а група фанатичних та енергійних людей, що представляють свої клуби і розуміють, що розвинути спорт можна тільки разом.
Нажаль, я продовжую слухати булщіт про "треба як путін" і "просто мало катков". Навіть ветерани форуму продовжують писати друге десятиліття "сподівання, що УФФК зміниться і стане розвивати ФК". Молоді батьки нічого не знають про стан нашого ФК до тих пір поки не стає дуже пізно.
Зараз багато з вас у Європі. Сподіваюсь, що це буде нагода познайомитись трошки з тими спортивними цінностями, які ви ніколи не бачили в Україні. Звісно, дехто з вас буде розповідати про "в Європі – лєнтяї", "не хочуть працювати", "толерантні та мʼякі" – продовжуючи бачити спорт через призми сталінської моделі. Але дехто і погляне новими очима, і зможе трошки більше дізнатись як у світі розвивається спорт – без державних титулів, без державних спортивних шкіл, без контролю згори, без абьюзу, без неповаги один до одного і гіперфокусу на медалях. Спробуйте поговорити про спорт – і бажано не з російськомовними у Європі. Мені дуже потрібні в Україні люди, які розуміють ці погляди, і які небайдужі до майбутнього фігурного катання в Україні. Нам багато треба зробити.
Війна закінчиться і нам потрібно буде відбудовувати Україну. В кожного свій фронт і своя роль у цьому, і я чітко бачу свою роль у тому, щоб ще з 1000х енергією знищувати цей комуністичнй баласт, що знищує наш спорт, і будувати нову європейську систему спорту в Україні. Решта мого життя тепер буде присвячене тому, щоб зробити Україну найкращою країною в світі, і реформа спорту це те, де я зможу бути найбільш ефективним.
Наостанок, важливо зрозуміти, що війна наносить велике руйнування економіці. З огляду на історичні тренди та реакцію світових лідерів, є великий шанс, що економіка України через декілька років почне зростати, як ніколи раніше. Але перші роки про пріоритетне фінансування спорту можна забути. Наша модель фінансування палліативна та неефективна навіть у мирні часи, але зараз у України немає вибору – або продовжувати так само і донівечити спорт, або висунутись з кокону та вивчити як розвивати спорт за європейською моделлю.
Ще раз – якщо ми не хочемо остаточного знищення нашого спорту, ми мусимо:
- взяти на себе відповідальність за розвиток спорту – це не функція держави взагалі
- обʼєднуватись
- вивчати практики функціонування спортивних клубів в Європі – причому краще за європейців
- обʼєднуватись
- вивчати спортивну економіку і лобіювати реформу спорту
- обʼєднуватись
- переймати спортивну філософію країн, які ставлять людину в центр системи розвитку – і як результат мають і більше всього щасливих людей, що все життя у спорті, розвинуту спортивну економіку, і купу медалей на всіх чемпіонатах
- обʼєднуватись
- вивчати економіку льодових арен – ніхто так не зацікавлений в їх будівництві, як ми, то ж ми маємо стати мозковим центром щодо проблеми розбудови льодової інфраструктури для фігурного катання на десятиліття уперед.
І останнє – комунікуйте. Мені часто здається, що всі пости, відео, меседжі йдуть в порожнечу. Що ніхто не читає, що всім байдуже. Люди просять щось написати на форумі – але форум це як раз для того, щоб кожен міг написати все що вважає за потрібне. Пишіть, не треба питати дозволу чи просити мене запостити.
Знаєте, в нашому чаті допомоги стільки було гарних моментів, але одне мене засмучує – багато хто навіть туди боїться писати, все одно пишуть мені персонально, замість того щоб спитати усіх.
Сорі за сумбур. Але якщо раніше в мене була ціль "пофіксити зламане" у фігурному катанні, то зараз ціль – "побудувати найкраще в світі" і решта життя буде присвячена саме цьому.
